«СВО» як шанс виховати дітей у ненависті до України. Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Минулого тижня ЗМІ окупованого Донбасу провели віртуальну екскурсію містами, які першими відчули на собі всі жахи «визвольного походу» російських загарбників. «Офіційний» сайт «ДНР» опублікував репортаж під назвою «Загартовані в боях: як сьогодні живуть міста північного сходу». На прикладі Дебальцевого, Вуглегірська та Світлодарська місцеві пропагандисти спробували продемонструвати, що життя на окупованих територіях повертається у звичне русло…

Потьомкінські міста окупованого Донбасу

«Дебальцеве, Вуглегірськ і Світлодарськ у 2015 році пережили сильне потрясіння — січнево-лютневі бої в цьому трикутнику призвели до тотальних руйнувань. Найбільше постраждали населені пункти, що перебували в епіцентрі знаменитого „Дебальцевського котла“», — загалом правильно оцінили місцеві журналісти наслідки «російської весни», яка розпочалася у 2014 році.

Свій огляд «Донецьке агентство новин» почало з Дебальцевого, яке «стало відомим на весь світ у 2015-му році». І ось тут, уже в перших абзацах репортажу, починаються брехня та пропаганда. Нібито, йдеться в матеріалі, саме «ополченці ДНР і ЛНР взяли в кільце в цьому районі велике угруповання збройних сил України та повністю звільнили місто». Але головна думка, яку проводять «екскурсоводи», — це повна непричетність «ополченців» і ретельно замаскованих на той час російських військових до руйнування Дебальцевого. Нібито, «відступаючи, противник підривав усе на своєму шляху — мости, школи, дитсадки, рейки та житлові будинки… Абсолютна більшість будинків була пошкоджена, комунікації відрізані, транспортна інфраструктура понівечена до невпізнання». То як же довго й вдумливо треба було відступати, щоб зруйнувати, за інформацією інформаційного ресурсу, 80% міста!

«Минали роки, життя в Дебальцевому поступово поверталося до норми. З приходом Росії темпи відновлення прискорилися, місто почало швидше оживати. До рідної гавані повертаються навіть ті, хто виїхав на самому початку. До війни на Донбасі в Дебальцевому проживало близько 27 тисяч осіб. У періоди активних боїв населення тотально скоротилося, але зараз чисельність жителів практично зрівнялася з довоєнними показниками, що свідчить про період відродження міста», — пишуть автори репортажу.

«В адміністрації округу повідомили, що світло подається за графіком тимчасових обмежень, а вода з кранів тече раз на добу… Діти в школах із 12 жовтня повернулися до очного навчання, до цього не дозволяла оперативна обстановка. Лікарні, аптеки, магазини, пошта, МФЦ працюють безперебійно. Дефіциту продуктів у місті немає, усе доставляється справно, зокрема ліки. Ціни на все — середні по Республіці», — запевняють журналісти.

Ще одним острівцем стабільності в нарисі про «повернення до мирного життя» виступає Світлодарськ — місто-супутник Дебальцевого. «Відновлюються руйнування, налагоджується інфраструктура, створюються громадські простори. Із важливого: за підтримки шеф-регіону відремонтовано стратегічну автодорогу, що сполучає Світлодарськ з окружним центром і прилеглими великими населеними пунктами», — пише ДАН.

«Щоправда, автобусне сполучення зараз не працює… Для поїздок багато хто використовує особистий транспорт. Таким же шляхом до міста доставляють продукти. Дефіциту в магазинах немає. Там працює власна пекарня, ще привозять хліб із Горлівки, тому головним продуктом столу жителі також забезпечені. Купити у Світлодарську, мабуть, можна практично все, крім бензину. Діючих заправок у місті немає, за пальним їздять до Дебальцевого», — запевняють місцеві журналісти.

З їхніх слів з'ясувалося, що й «ситуація з електрикою в містечку енергетиків стабільна». Відключення бувають — найчастіше планові, для ремонту або обслуговування мереж. І з водою у Світлодарську набагато краще, ніж у середньому по регіону, — вона подається двічі на добу, по кілька годин вранці та ввечері. З опаленням серйозних проблем у місті теж немає.

І, нарешті, Вуглегірськ… «Зараз… місто перетворилося на притулок для переселенців. Затишне й компактне, з однією школою та великими зеленими масивами, воно приваблює людей атмосферою типового російського села. Єдина вугільна шахта, де раніше працювала значна частина містян, була закрита у 2015 році. Повітря очистилося», — захопилися донецькі пропагандисти тим, що шахтарське місто перетворилося на «російське село».

Нібито сюди активно евакуюються жителі різних районів Донбасу, які перебувають під контролем законної української влади: з Красного Лимана або зі Слов'янська. «Примітно, що багато приїжджих бачать у Вуглегірську перспективу для життя й одразу купують, а не орендують житло. Воно, до слова, тут помітно дешевше, ніж у сусідів: двокімнатна квартира з ремонтом 2000-х років коштує лише близько 700 тисяч рублів», — пишуть автори нарису.

Економіка Вуглегірська, який утратив містоутворювальне підприємство, за їхніми спостереженнями, тримається на торгівлі. «Дефіциту продукції в місті немає, але ціни на окремі товари помітно кусаються… Ціноутворення пояснюють небезпечною логістикою: траса Р-150 на ділянці Єнакієве — Дебальцеве з літа стала, мабуть, однією з найбільш небезпечних у регіоні. Тут майже щодня горять автомобілі, тому постачання помітно скоротилися», — визнають журналісти.

З бензином у Вуглегірську справи ще гірші, ніж із продуктами. «Залишилася лише одна приватна точка продажу з ціною 150 рублів за літр. Часто жителям Вуглегірська доводиться їздити за бензином до Єнакієвого, де на АЗС накопичуються черги». Проблема з пальним ускладнюється тим, що в місті часто спостерігаються перебої з електрикою. Бізнес і жителі міста активно користуються генераторами, яким також потрібне пальне. «Однак, оскільки забудова на 60% складається з приватного сектору, місцеві легко адаптуються. У дворі приватного будинку легко встановити той самий генератор, а для опалення є піч», — вкотре знайшов «офіційний» сайт «республіки» позитив у негативі. А ось із водою «ситуація така сама, як і в більшості міст ДНР, — вона йде за графіком».

Діти «СВО»

Досить цікавим із погляду «у росіян своя гордість» дослідженням потішила читачів колумністка «Донецького агентства новин» Анна Вольна. Спочатку вона переказала теорію поколінь, вигадану американськими вченими на початку 1990-х років. Згадала бебі-бумерів, покоління X, міленіалів і зумерів.

При цьому авторка одразу заявила, що покоління, народжені в РФ, відрізняються від своїх ровесників у західному світі. Наприклад, міленіали в Росії — це люди, які в дитинстві увібрали розчарування дорослих у радянській системі або горе від її краху. Вони нібито були легкою здобиччю західних пропагандистів, «які під виглядом „освітніх програм“ і „залучення до цінностей цивілізованого світу“ навіювали, що Росія — погана, відстала країна, винна у сталінських репресіях, смішна у своїй гордості Перемогою 1945 року, зобов'язана надалі в усьому слухатися Заходу й діяти в його інтересах».

Але ворог прорахувався — «російські міленіали встигли подивитися „Пригоди Електроніка“, близько поспілкуватися зі старими, які брали Берлін. Тому далеко не всі вони всім серцем увібрали „прогресивні цінності“».

А ось зумери підкачали. Для них, які не народилися в СРСР, антиросійська точка зору стала звичною та єдино правильною: «Патріотизм — це смішно, Захід — божественний Олімп, релігія — убозтво і зло, сім'я — насильство над особистістю, індивідуальний комфорт — найвища мета…» Від Америки та Європи вони отримали готову програму на майбутнє. «Потрібно бути слабкими й поступливими, зануритися у власні надумані проблеми, що часом межують із психіатрією, завжди й у всіх політичних суперечках виступати проти своєї країни та намагатися або виїхати на благословенний Захід, або зробити Росію максимально схожою на нього», — таврувала російську молодь товаришка Вольна.

Так би все й тривало, запевняє вона, але «у 2014 році „прекрасний і безпечний“ світ зумерів дав тріщину, а у 2022-му з гуркотом остаточно завалився». Спочатку лише діти Донбасу «занурилися в принципово нові умови, близькі не до зумерської „теплиці“, а до атмосфери 1990-х чи навіть 1940-х. А незабаром нові реалії прийшли й до решти Росії».

Виявилося, що мозок справжньої російської молоді навчився природним чином фільтрувати безперервні потоки інформації — ці діти зростають у новій ідеологічній реальності.

«Кожен вільний відчувати власний скептицизм щодо „Розмов про важливе“ або „Руху перших“, — але все ж школярі загалом вбирають думку про те, що живуть у великій країні й повинні протистояти її ворогам». За словами колумністки, дехто з юнаків і дівчат малодушно чіпляється за попередні уявлення, може рефлексувати й міркувати, що «ми самі винні» та «я не хочу жити в такому світі». Але справжні «діти війни» такими дурницями не займаються — вони чітко бачать, що їх хочуть убити, і розуміють, що вбивству потрібно протистояти.

На жаль, тут вона абсолютно має рацію — за дванадцять років російської агресії на окупованому Донбасі справді виросло покоління, яке навчили ненавидіти Україну. І Анна Вольна закликає на цьому не зупинятися: «Краще скористатися нагодою для найцікавішої творчості у світі — створювати нових людей, своє продовження… тих самих людей, чиї нащадки колись розповідатимуть, що „моя прабабуся жила за часів СВО“».